Що таке джинса в українських медіа
Коли новина — не новина, а реклама
Уявіть: ви гортаєте стрічку новин, натрапляєте на матеріал із гучним заголовком — «Мер міста відкрив новий дитячий садок». Усе виглядає пристойно: фото, цитати, навіть коментарі експертів. Але щось не так. У тексті — жодного критичного погляду, жодного бекґраунду, лише хвалебні слова. Це — джинса. І вона давно стала частиною українського медіаландшафту.
Джинса — це публікація, яка маскується під журналістський матеріал, але насправді є замовною. Її мета — просування політика, бізнесу, бренду або ідеї. Вона не маркована як реклама, хоча за неї заплачено. І саме в цьому — головна проблема.
Звідки взялася джинса і чому вона досі з нами
Термін «джинса» виник у 1990-х роках. За однією з версій, він походить від слова «джинси» — як символ чогось неофіційного, неформального. За іншою — від англійського «jeans» як натяк на «джинсову» (тобто неофіційну) інформацію. У будь-якому разі, суть одна: це прихована реклама, яка видається за журналістику.
У 2000-х роках джинса стала масовим явищем. Політики, особливо під час виборів, масово скуповували ефіри, шпальти газет і сюжети на телебаченні. У 2012 році Інститут масової інформації (ІМІ) зафіксував понад 60% матеріалів у регіональних ЗМІ як потенційно замовні. І хоча з того часу ситуація дещо покращилася, проблема не зникла.
Як розпізнати джинсу: ознаки та приклади
Джинса — це не завжди очевидно. Вона може бути замаскована під інтерв’ю, репортаж або навіть аналітику. Але є кілька характерних ознак:
- Односторонній погляд: у матеріалі представлена лише одна точка зору, зазвичай — позитивна.
- Відсутність бекґраунду: немає контексту, історії питання, критичних деталей.
- Цитати без перевірки: журналіст не ставить уточнюючих запитань, не перевіряє факти.
- Наявність прямих закликів: «голосуйте за», «підтримайте», «оберіть».
- Підозріло часта поява одного героя в різних ЗМІ з однаковими меседжами.
Наприклад, у 2020 році під час місцевих виборів ІМІ зафіксував хвилю джинси на користь окремих кандидатів у регіональних онлайн-виданнях. Усі матеріали мали схожі заголовки, однакові цитати та відсутність альтернативної думки. Це класичний кейс політичної джинси.
Чому джинса небезпечна
На перший погляд, здається: ну і що? Хтось заплатив за позитивний матеріал — це ж не фейк. Але насправді джинса підриває саму суть журналістики. Вона знищує довіру до медіа, розмиває межу між фактом і маніпуляцією, між правдою і піаром.
За даними дослідження USAID-Internews 2023 року, лише 27% українців повністю довіряють новинам. І одна з причин — саме джинса. Люди втомилися від «новин», які насправді є рекламними повідомленнями. Вони не знають, кому вірити. І це — небезпечно, особливо в умовах війни та інформаційної гібридності.
Хто замовляє джинсу і чому медіа її публікують
Замовниками джинси найчастіше є:
- Політики — для підвищення рейтингу або дискредитації опонентів.
- Бізнес — для просування товарів, послуг або бренду.
- Державні структури — для демонстрації «успіхів» перед виборами або аудитом.
Але чому медіа погоджуються? Причина банальна — гроші. Українські ЗМІ часто фінансово залежні від власників або рекламодавців. У регіонах ситуація ще гірша: редакції виживають за рахунок замовних матеріалів. За даними ІМІ, у 2022 році понад 40% регіональних журналістів зізналися, що публікують джинсу через тиск керівництва або брак фінансування.
Чи є вихід?
Так, але він непростий. Потрібна системна робота: медіаграмотність для аудиторії, етичні стандарти для журналістів, прозорість фінансування для ЗМІ. І — найголовніше — запит на якісну журналістику. Бо поки читач не вимагає правди, йому продаватимуть джинсу.
Інформаційна гігієна — це не лише про фейки. Це про здатність розрізняти, де журналістика, а де — її імітація. І джинса — це саме імітація. Вона може бути красивою, переконливою, навіть емоційною. Але вона — не правда.
